10 грудня 2014 року світ відзначає День Нобеля, щорічне вручення Нобелівської премії, яке проходить 10 грудня в
Стокгольмі.
Нобелівські премії
користуються міжнародним визнанням як найпочесніша громадянська відзнака. Кожен
лауреат отримує золоту медаль із зображенням Нобеля і диплом [3].
Серед лауреатів Нобелівської
премії поки що немає українців. Водночас серед всесвітньо відомих
нобелівських лауреатів є вчені, письменники, діячі культури, які народилися,
зростали чи жили в Україні.
Та декількох
українців та вихідців з України було номіновано на здобуття Нобелівської
премії, але з різних причин нагороду вони не одержали [5,7].
Процес відбору кандидатур має кілька стадій, але оскільки інформацію про вибір лауреатів відкривають лише через 50 років після нагородження, то на разі неможливо точно встановити, яка з поданих кандидатур реально претендувала на Нобелівську премію.
Процес відбору кандидатур має кілька стадій, але оскільки інформацію про вибір лауреатів відкривають лише через 50 років після нагородження, то на разі неможливо точно встановити, яка з поданих кандидатур реально претендувала на Нобелівську премію.
Номінанти
- Михайло Тишкевич (1910, 1911, 1927). Був номінованим на Нобелівську премію миру як засновник та президент київського Товариства прихильників миру [10]. Номінаторами його виступили С.Сірчинський, Андрій Богуцький (член Державної ради) та Герхард Бонкал (член парламенту Франції) [9].
- Ісмаїл Гаспринський (1910) — кримськотатарський культурний діяч, що все життя займався в Криму літературно-просвітницькою діяльністю. 1910 року авторитетна група вчених Франції висунула кандидатуру Ісмаїла Гаспринського на здобуття Нобелівської премії. Їх підтримали відомі письменники з країн мусульманського Сходу.
- Максим Ковалевський (1912). Його кандидатуру запропонували члени Російської міжпарламентської групи — за громадсько-політичну діяльність, спрямовану на затвердження ідеалів демократії [9].
- Іван Франко (1916). Його кандидатуру як «великого Провідника свого народу, міжнародного генія», «справді найвизначнішого письменника сучасної Європи» висунув 26 листопада 1915 р. професор, доктор філософії з Відня Йосип Застирець. Кандидатуру І.Франка підтримав швецький історик Г.Гярне (Уппсальський університет). Дослідники називають дві причини, через які Франко так і не удостоївся цієї премії. Перша — це те, що лист від Застиреця прийшов надто пізно, коли список претендентів уже був затверджений. Друга причина — смерть Франка 1916 року.
- Освальд Бальцер (1926). Кандидатуру польського професора права, уродженця Ходорова, на Нобелівську премію миру подав факультет права Львівського університету (ініціатор — професор П.Домбковський).
- Іван Багряний (1963). Акцію за надання Нобелівської премії письменникові розпочала філія Об'єднання демократичної української молоді (ОДУМ) в Чикаґо, але письменник невдовзі помер [4].
- Павло Тичина (1966) та Микола Бажан (1970). Кандидатури цих письменників запропонував Омелян Пріцак, широко відомий у світі український вчений-славіст і тюрколог. Бажан, подякувавши Шведській академії літератури за увагу до його особи та творчості, в надісланому листі висловив сумніви в реальності та своєчасності висунення його кандидатури.
- Улас Самчук (1980). Після того, як у світ вийшов роман-трилогія «Волинь», кандидатуру Самчука на здобуття Нобелівської премії з літератури висунув російськомовний журнал «Современник» (Торонто). Подати кандидатуру встигли, але для її затвердження не вистачило рекомендації нобелівського лауреата, що у Стокгольмі було одним із визначальних факторів.
- Василь Стус (1985). Кандидатуру поета висунув нобелівський лауреат Генріх Белль. Того ж року Стус згинув у таборі для політв'язнів, тому його кандидатуру не було розглянуто [11].
- Олесь Гончар (1991). Заходи щодо його висунення розпочала українська діаспора, після того, як у 1989 році з'явилося нове видання «Собору» англійською мовою.
- Віктор Ющенко (2005). Кандидатуру Президента України разом із президентом Грузії Михайлом Саакашвілі подали двоє впливових тоді американських сенаторів — Джон Маккейн таГілларі Клінтон. У їхньому спільному листі до Нобелівського комітету йшлося, що Ющенко та Саакашвілі «завоювали підтримку народу, відстоюючи демократію, свободу і громадянські права».
- Мустафа Джемілєв (2011). Його кандидатуру висунув Світовий конгрес кримських татар, 17 професорів із відомих університетів України та інших держав, а також три чинні парламентарі: депутати з України (Борис Тарасюк), Канади (Борис Вжесневський), а також європарламентар із Литви Юстас Палецкіс [3,8].
- Борис Олійник (2012). Його кандидатуру на здобуття Нобелівської премії з літератури висунула Національна академія наук України за підписом Бориса Патона [1].
Відомий письменник Михайло Слабошпицький називає шанси
України мати Нобелівського лауреата з літератури на сьогоднішній день
мінімальними. «Премія ця для нас ілюзорна, хоч ряд наших письменників уже
належить світовій літературі, без перебільшення. Нам досі малозрозумілі
механізми висування, тому все робимо суто «по-своєму» – по-українськи: уявляємо
собі ідеальний, ідеалістичний варіант – ось є з’ява видатного твору, експерти
його помічають, враховують і… Ми не здаємо собі справи, що твір, який претендує
на увагу експертів, має бути вже перекладеним і вже бути присутнім у
європейському чи світовому просторі культури. Тому історія попередніх висунень
українських письменників на Нобелівську премію печальна і повчальна».
Серед українських митців, імена яких
в дослідницькій літературі згадуються у зв’язку із Нобелівською премією, можна
назвати Ліну Костенко, Олеся Гочара, Миколу Бажана, Павла Тичину, Уласа
Самчука, але, на жаль, через відсутність перекладів на основні світові мови, що
є важливою вимогою до кандидатів, шанси отримати схвалення Нобелівського
комітету для України є дійсно мінімальними. Адже стати лауреатом Нобелівської
премії в галузі літератури означає бути визнаним світовою літературною
спільнотою, що неможливо за умови, якщо та сама спільнота не має змоги
ознайомитись з творчістю письменника чи поета, скласти цілісне уявлення про неї
та головне, зрозуміти яке значення має творчість даного митця для світової
культури та літератури зокрема. Було б
несправедливо казати, що українська література невідома в світі, чи не
перекладається, тому що окремі твори окремих письменників та поетів
публікуються закордоном, але переклад вибраних творів чи одного-двох романів на
одну чи декілька мов не відповідає головній вимозі записаній у заповіті Нобеля,
що премія вручається за найвизначнішу роботу ідеалістичного напрямку, і тому
підтексту, який розуміється за цими словами, і полягає в тому, що творчість
письменника вже певним чином справила вплив на світову спільноту та зайняла
своє місце в світовій культурі.
Отже,
сподіватимемось, що у майбутньому світ визнає по праву українських письменників
та поетів, і Україна все ж отримає свого Нобелівського лауреата з літератури.
Джерела:
- Бориса Олійника висунули на Нобелівську премію
- День Нобеля http://www.dilovamova.com/index.php?page=10&holiday=331
- Джемілєва висунули на здобуття Нобелівської премії миру
- Іван Багряний — письменник і громадянин
- Кладова А. Нобеліати родом з України // Дзеркало тижня, №38 (818), 16.10.2010 http://dt.ua/articles/61219?print
- Легка Н. М. Україна та Нобелівська премія в галузі літератури http://gisap.eu/ru/node/1257?destination=node%2F1257
- Либа У. Нобелівська премія тікає від України // Українське Слово http://www.ukrslovo.org.ua/ukrayina/nauka-i-osvita/nobelivska-premiya-tikaye-vid-ukrayiny.html
- Мустафа Джемілєв – кандидат на Нобелівську премію миру
- Премія Нобеля — виноград, якого так хотілося лисиці
- Проект «Українці у світі»
- Стус і Нобель. Демістифікація міфу
Немає коментарів:
Дописати коментар