Учителя слово натхненне: «Тільки тим історія належить, хто сьогодні бореться й живе!»

До 80-ї річниці від дня народження Василя Симоненка (1935–1963)

Живе лиш той, хто не живе для себе,

Хто для других виборює життя.

Василь Симоненко

З глибин народного життя вийшла поезія Василя Симоненка. З мужності народу, з горя його і його звитяжної боротьби виспівалась вона. Звідси той дух непоборний, яким вона пройнята, звідси та розпашіла пристрасть, яка буяє в ній. Вітер часу не остудив Симоненкових поезій, вогнем душі жевріють вони й сьогодні, як і тоді, коли вперше так жагуче й неповторно вибурхнулись у світ.

...

Серед літераторів трапляються такі, без яких їхня доба могла б спокійно обійтись, нічого істотного не втративши. А є й такі, що стають речниками свого народу, свого часу, живими нервами його драм і борінь,відтворюють у собі самий дух епохи, — її кровообіг проходить крізь них. Є такі, чия творчисть стає часткою нашого буття, часткою повітря, яким ми дихаємо. і тих ландшафтів, що нас чарують, і помислів, що ними живимо. Симоненко такого типу поет.

Олесь Гончар. Витязь молодої української поезії

Сьогодні рівно 80 років з дня народження славетного українського поета і журналіста, активіста дисидентського руху, шістдесятника Василя Андрійовича Симоненка. Його вважають одним із найвидатніших представників української літератури початку 60-х рр. ХХ ст. В історії вітчизняного письменства його унікальна постать поряд з іншими великими синами та дочками нашого народу стала символом боротьби за культурну та державну незалежність України.

Сьогодні йому б мало виповнитись 80 років, та помер у 28...

Народився поет 8 січня 1935 року на Полтавщині у селі Біївці в сім’ї колгоспників. Школу закінчив із золотою медаллю, навчався на факультеті журналістики у Київському державному університеті імені Тараса Шевченка. Саме у студентські роки почав віршувати, але друкувався не багато: в умовах прискіпливої цензури це було складно. Популярність його творів при самвидаві часто порівнюють зі шляхом популяризації творів Тараса Шевченка – вони теж через заборони не мали іншого способу піти в народ. За життя поета друком вийшли лише 2 збірки – «Тиша і грім» (1962) і казка «Цар Плаксій і Лоскотон» (1963). Крім поетичних, Симоненко мав і прозові твори. Стиль новелістики Григора Тютюнника критики часто називають схожим на стиль Василя Симоненка.

За своє коротке життя поет створив філігранні патріотичні поезії, написав чудову прозу. Трагічна загибель Василя Симоненка мала чіткий політичний мотив. Окрім того, що творчість поета була відверто антипартійною, так 1962 року Василь Симоненко разом з Аллою Горською та Лесем Танюком виявили місця поховання розстріляних НКВС на Лук’янівському та Васильківському цвинтарях, в Биківні, про що й було зроблено заяву до міської ради. Усіх трьох почали переслідувати. У 1963 році Симоненко був жорстоко побитий кагебістами на залізничній станції Шевченка у місті Смілі, після чого він переніс відмову нирок і невдовзі помер у головній обласній лікарні 13 грудня 1963 року. Похований в Черкасах. На надгробку викарбувані слова з вірша «Лебеді материнства»: «Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину».

У 1995 році Василеві Симоненкові посмертно присуджено Державну премію України імені Тараса Шевченка. 2015 рік у Полтавській області оголошено роком Василя Симоненка.

Говорять, що кожного поета народжують гнів і любов. Гнів проти деспотії, тоталітарного режиму, приниження людини, російського шовінізму та любов до Батьківщини, рідного народу, піднесення людської гідності сформували неповторний стиль Василя Симоненка.